Місто Лубни в шаховій історії займає не останнє місце. І все завдяки тому, що тут народилася друга чемпіонка світу серед жінок Людмила Руденко. А попри те, жодної книги, присвяченої видатній особистості ні в Україні, ні в світі не було. Ідея написати про Людмилу Руденко виникла у лубенця з понад 20-річним стажем Станіслава Суханицького кілька років тому.
І ось маємо видане в Польщі доволі вагоме дослідження «Людмила Друга», яке пан Станіслав презентував кілька тижнів тому в Лубенському краєзнавчому музеї ім.Г.Стеллецького. Наш кореспондент зустрівся з шаховим журналістом, щоб детальніше дізнатися про цю подію в світі шахів.
– Пане Станіславе, звідки виникло ваше захоплення шахами?
– Шахами захоплююся з дитинства. Народився в Донецьку, навчався в Шахтарську. У 1983 році, навчаючись у школі, вперше познайомився з грою в шахи. В юності грав у чемпіонаті міста. А потім після смерті батька у 1988 році відійшов від гри. У 1999 році переїхав до Полтави, а в 2005 році – в Лубни. Сюди мене запросили знайомі. Так, у віці 34 роки потрапив у місто над Сулою. Воно сподобалося і стало новою домівкою. До речі, саме переїхавши в Лубни, поновив гру в шахи, але по переписці. Тож, як кажуть, колишніх шахістів не буває. А ще став більше цікавитися історією шахів, збирати різноманітні матеріали.
Хотілося, щоб діти захоплювалися шахами, тому в Миргороді видав у 2018 році першу книжку «Шаховий тренажер». Вправи для дітей для рішення по шахах. Це був самвидав. Вона миттєво розійшлася, бо друкувалася на замовлення. Видання складалося з двох частин І і ІІ. Тираж 13 і 8 екземплярів. Наступна книга вийшла у 2022 році про шахіста з Полтави, шахового журналіста колишньої газети «Комсомолець Полтавщини» Слюсара Володимира Омеляновича до його, 80- річчя. Теж малим тиражем самвидавом. До речі, у нинішньому році йому виповнилося 82.
Маю відеоканал «Шахове Ретро», де оприлюднюю найбільш цікаві матеріали з історії шахів, записую інтерв’ю, з цікавими особистостями і викладаю їх для загального перегляду.
– Як виникла ідея написання книги «Людмила Друга» і чому саме така назва?
– Я знав, що в Лубнах є вулиця, названа на честь другої чемпіонки світу серед жінок Людмили Руденко. Перша Віра Менчик-Стівенсон з Англії. Це зацікавило. Адже Людмила Руденко – найвідоміша, найбільш видатна шахістка, яка народилася в Полтавській області.
А потім дізнався, що про неї взагалі не було книги, ні при колишньому радянському союзі, ні в наш час (про чемпіонів світу їх зазвичай видають). Це здивувало. Інформації обмаль – Вікіпедія. До того ж випадково познайомився з онуком Руденко через Інтернет, через електронну пошту, розпочав з ним спілкуватися. Він надіслав фотоматеріали. Так поступово вимальовувався образ шахістки, її оточення. Потім став збирати газетні публікації. До речі, окремі з них були свого часу в газеті «Лубенщина». Розшукав тих, хто знав її особисто. Зокрема, шахістку, уродженку СРСР Любов Крестову з Ізраїлю. Вона особисто знала Людмилу Руденко. Розповіла про неї в інтерв’ю.
Далі почав збирати шахові партії. Дещо вдалося зібрати по Лубнах. Але тут мало інформації, архіви знищені під час ІІ світової війни.
– Розкажіть, будь ласка, процес дослідження і видання книги.
– Долю Людмили Руденко я почав досліджувати в 2021 році і протягом 3 років присвятив себе пошуковій роботі. Деякі матеріали були і раніше, але знайомство з онуком стало поштовхом до більш системної роботи. Він не причетний до шахів, помер у 2022 році. Погано почувався ще при знайомстві. Потім перестав писати навіть по електронній пошті. І невдовзі я дізнався, що він відійшов з цього світу, похований поруч з Людмилою Руденко в Санкт-Петербурзі, де вона жила.
На Польщу вийшов через канал «Шахове Ретро». Брав інтерв’ю у шахового історика Томаша Ліссовського, з яким ознайомився у Фейсбуці. Згадав, що він пише шахові книги. Привітав з днем народження у 2021 році. Розпочалося спілкування. Запропонував записати відеоінтерв’ю, бо до в Інтернеті не було. Той відразу соромився, адже спілкується польською, та все ж погодився. Томаш добре знає історію шахів. Записали інтерв’ю, почали спілкуватися.
У 2023 році я поділився інформацією, що маю матеріали про Людмилу Руденко і їх назбиралося на цілу книгу. Він запропонував видати її в Польщі, бо в Україні на той час уже вирувала війна. Я запропонував Томашу написати вступ до книги – тому що книга краще сприймається, коли має вступ знакової людини. А він польський історик шахів, очолює при Польській федерації шахів історичну комісію по шахах і його знають. Має більше десятка книг, навіть на інших мовах. Томаш дещо сумнівався, бо більше пише про чоловіків. А про жінок в шахах знає мало. Втім погодився, переглянувши зібрані матеріали.
Ось уривок зі вступу Томаша Ліссовського до книги «Людмила Друга»: «…але за мікроскопом дерев’яних фігурок існує інший світ, справжній. Найбільше мене вразила інформація про те, що після нападу нацистів на Радянський Союз Людмила Руденко здійснила незвичний вчинок: вивезла спеціальним потягом із Ленінграда, який опинився дуже швидко в блокадному кільці, 300 дітей, які в іншому разі були би невідворотно приречені, приречені до смерті в своєму місті від бомб або від голоду. Прочитайте уважно цей фрагмент книги Станіслава Суханицького. Війна, в якій страждають діти, жінки і люди похилого віку, ніколи не повинна відбуватися в цивілізованому світі, ніколи. Загальновідомо фраза говорить: хто врятує одне життя, той врятує весь світ. Таким чином Людмила друга врятувала 300 дитячих житів, 300 світів. Це була її найвеличніша перемога».
Читай про лубенку Людмилу Руденко, про її перемоги, на сторінках газети "Лубенщина" №45 від 08.11.2024 року
