Добре відомо, що мовне середовище має прямий і досить серйозний вплив на наше життя. В той же час, мова є також і відображенням цього життя. Більше того, вона розвивається з його плином. В ХХІ столітті, коли жінки отримали доступ до більшості раніше закритих для них професій, як ніколи гостро постає питання про необхідність вживання фемінітивів. Що це таке та чи можна/необхідно їх застосовувати – цікаву інформацію надає блог гендерних новин Femline.

Отже, фемінітиви – це слова жіночого роду, альтернативні до аналогічних «чоловічих» назв. Наприклад: лікар – лікарка, вчитель – вчителька. Завдяки мові ми отримуємо можливість не тільки спілкуватись, але й ідентифікувати себе та інших. Відповідно, завдяки фемінітивам жінки можуть ідентифікувати себе в професійній та соціальних сферах життя. Тож фемінітиви можна і варто розглядати не тільки як мовне, але й як антидискримінаційне явище.

Що каже українська мова?

Не потрібно бути філологом, щоб розуміти – якби наша мова не зазнавала постійних змін, ми б досі спілкувались старослов’янською та активно використовували б закінчення «ять». Отож, мова – це не сталий і непорушний перелік норм і правил, а явище пластичного характеру – такого, що змінюється і розвивається залежно від місцевості та часу.

Але змінюється вона не просто так, а за бажанням словотворців чи відповідно до мовних уподобань самих носіїв мови. Нікого не силували використовувати такі слова, як «пост», або «твіт», та вони легко увійшли до нашого мовлення і письма. Просто з’явились нові явища, і нам знадобились нові назви для того, щоб ці явища якось позначити. І ми спокійно обговорюємо останні пости та твіти, хоча ці слова не стосуються такого важливого питання, як позначення професій.

Підручник «Гендер для медій» пропонує таке поняття, як мовна політика. Це ідеологічні постулати і практичні дії, спрямовані на врегулювання мовних відносин у країні – гендерного реформування, проблеми двомовності тощо. Згідно цього, впровадження гендерно приорітетної мови може відбуватися за кількома стратегіями: нейтралізації (як у Великобританії), фемінізації (як в Німеччині), та змішаною – як у Франції. В сучасній Чехії також прийнято активно вживати фемінітиви, хоча ще півстоліття тому у країні точились серйозні мовознавчі дискусії з цього приводу.

А от в сусідній Росії все навпаки. Поки активістки ведуть роз’яснювальну роботу з суспільством щодо важливості фемінітивів, в державних університетах забороняють вживати слово «студентка» в документах. У Волгоградському університеті це призвело до цікавих наказів на кшталт «надати студенту державну відпустку в зв’язку з вагітністю та пологами». Цікаво, мовний приклад якої з цих країн використає Україна?

Невже це когось дискримінує?

Дійсно, з огляду на дискримінацію жінок в суспільстві відсутність фемінітивів може здаватись не такою катастрофічною, як відсутність рівних заробітних плат або серйозних покарань за зґвалтування. Однак варто розуміти, що обговорювати проблемну неоднозначну тенденцію варто не тільки тоді, коли вона має фатальні або яскраво виражені наслідки.

Хоча і справді – чому б нам, як раніше, не користуватись лише чоловічими назвами професій за звичними канонами? Та в цьому і є проблема. Якщо подивитись на нашу мову зі сторони, то можна побачити цікаву картину. В університетах працюють тільки викладачі, життя рятують виключно лікарі, не лікарки. Стати президентом України, згідно її Конституції, може громадянин, але не громадянка…

Історично склалося так, що жінки отримали можливість здобувати освіту та опановувати професії набагато пізніше, ніж представники протилежної статі. Але зараз ми відіграємо значиму, повноцінну роль в суспільстві.

Звісно, не можна звинувачувати мову у відсутності фемінітивів «будівниця» або «сталеварка» – приклади зі списку більш ніж п’ятиста професій, заборонених для опанування жінками в Україні. Але журналістка, письменниця, дизайнерка, та багато інших – це актуальні слова, які відповідають дійсності та українському словотвору.

Відсутність мовної репрезентації жінок серед спеціалістів та науковців негативно впливає на авторитет жіночої частини людства загалом. Якщо включити новини або заглибитись в список відомих винахідників, їх там нібито майже немає. Навряд чи хтось задумається, що президент, фізик або міністр може виявитись особою жіночої статі.

Тому в нас і складається враження, ніби головні діючі персони в провідних сферах життєдіяльності – чоловіки. Жінки так само викладають в університетах, малюють картини та воюють на Сході країни, але вони не отримають жіночого закінчення для позначення своєї професії, а світ і далі наполягатиме на тому, що вони нічого не роблять та не досягають.

Коли змінюються життєві реалії, змінюється і мова. І навпаки – змінюючи мову, ми змінюємо дійсність навколо себе. А в наших українських реаліях вкрай важливо долати не тільки фактичну, але й мовну відсутність жінок у професійному просторі.

- Це підсвідома реакція на тисячолітній патріархат, в якому все жіноче вважається другорядним, менш вартісним, гіршим, а все чоловіче, навпаки, кращим і престижним, -  пояснює Олена Малахова, кандидатка філологічних наук, доцентка, радниця з питань політики гендерної рівності та антидискримінації в освіті Міністерки освіти і науки України Лілії Гриневич. - Використання фемінітивів у жодному разі не ображає та не принижує жінку, а навпаки – демонструє, що вона є повноцінно суб’єктна в процесах, – додає експертка.

З нагоди Міжнародного дня прав жінок та миру видання «Українська правда. Життя» та Олена Малахова підготували тест на знання фемінітивів. Пропонуємо зрозуміти, яким чином вони утворюються та як можна позбутися емоційно-експресивного забарвлення. Пройти тест можна ТУТ.