Про композитора та педагога Бориса Підгорецького, оперу "Купальна іскра", етнографічну подорож Україною 1912 року, лубенський хор, який об'єднав дворян, ремісників та селян з шанувальниками історії та української пісні ішлося на заході "Коли душа співає!", присвяченому цій непересічній особистості з нагоди 150-річчя від дня народження.
Разом з музикантом Олександром Перепелицею (баян) присутні поринули у царство нот, імперію мелодій. Адже Борису Підгорецькому судилося жити і творити на зламі двох епох, в імперії Романових та при комуністичній диктатурі.
Модератор зустрічі науковий співробітник Тетяна Сафронова розповіла про життєвий шлях автора української опери «Купальна іскра», романсів на вірші Тараса Шевченка, Івана Франка, Євгена Гребінки, збирача українських народних пісень.
Він народився 6 квітня 1973 рокув Лубнах.
Закінчив 1895 року музичний інститут у Варшаві. Організував в Лубнах хор, проводив концерти, брав участь в аматорських виставах; запрошував письменницю Любов Яновську для влаштування спектаклю на користь Товариства допомоги сільським учителькам й учителям. Мав добрі стосунки з етнографами К. П. Бочкарьовим та Василем П. Милорадовичем, що на той час проживали в Лубнах.
В Москві вчився по композиції у Олександра Ільїнського.
Щозими жив у Москві, де, викладаючи в Народній консерваторії хорове диригування, був постійним музичним критиком газети «Голос Москви»; із початком літа приїздив в Лубни.
Вереснем 1902 року почав працювати викладачем в московському початковому чоловічому міському училищі, з 1904 — у московській жіночій гімназії, викладав співи.
Докладав зусиль до організації безплатних лекцій-концертів, заходи здебільшого відбувалися в Народних домах — призначених для робітників і ремісників, у сільських місцевостях — для селян.
1903 та 1912 року брав участь в експедиціях Музично-етнографічної комісії, разом з Є. Е. Линьовою, Олександром Масловим, Миколою Янчуком.
1910 року в Москві був заснований музично-драматичний гурток «Кобзар». Робота Підгорецького в ньому полягала у пропаганді української народної пісні серед учнівської молоді.
Як етнограф Підгорецький відстоював науковий підхід у вивченні фольклору — наполягав на точності запису.
За дорученням Музично-етнографічної комісії записав від українських селян близько 120 хорових пісень, у тому числі цикл обрядових величальних пісень.
Підготував до друку збірку народних пісень «Золоті колоски» для дітей початкових та середніх класів — разом з О. Л. Масловим, 1913.
З 1915 року викладав хоровий спів в Московській народній консерваторії.
В 1918—1919 роках працював музичним критиком в газеті «Известия ВЦИК»; досліджував творчість Павла Сениці.
Помер у віці 45 років 19 лютого 1919 року.
Про все це ішлося в тісному колі шанувальників історії суботнього дня в конференц-залі Лубенсьпого краєзнавчого музею.
Присутні мали змогу почути унікальний запис дуету Дениса та Русалки з опери «Купальна іскра» у виконанні великих українських співаків Діани Петриненко та Андрія Іщенка. Історик Олександр Барсуков зачитав спогади Федора Сухопари учасника лубенського хору організованого Борисом Підгорецьким на початку ХХ століття, який об’єднав інтелігенцію, робітників та селян. Про матеріали присвячені композитору та його нащадкам, які зберігаються у фондах Лубенської публічної бібліотеки ім.Володимира Малика шанувальники історії дізналися від бібліографа Наталії Замараєвої, історик Володимир Нестеренко розповів про власні дослідження творчого спадку композитора, які він провів у 1980-х роках.
Викладач школи мистецтв по класу баяна Олександр Перепелиця майстерно виконав низку чудових українських мелодій, під його акомпанемент відвідувачі музею, серед яких окрім лубенців були жителі Харкова та Чорнух, заспівали українські народні пісні «Від Києва до Лубен», «Ой, на горі та й женці жнуть» та інші.
Лубенський краєзнавчий музей ім.Г.Стеллецького
