Живопис називають пристрасним мовчанням. Так, картини не говорять, але вони передають таку гаму почуттів, що можна порівняти як з музикою (недарма ж архітектуру називають музикою в граніті), так і з поезією, бо що як не краса, зображена на полотнах надихає в тому числі і на віршування. ДНЯМИ У ВЕСТИБЮЛІ МІСЬКОЇ РАДИ ВІДКРИЛАСЯ ВИСТАВКА ОСТАННІХ РОБІТ ВОЛОДИМИРА СЕМЕННЮТИ З НАГОДИ ЙОГО 85-РІЧЧЯ.

Володимир Іванович Семенюта творчістю охопив і одне й друге – архітектуру і живопис. Інакше й бути не могло. Бо народився він 85 років тому в родині, де любили мистецтво. Старший на 13 років брат Василь Іванович Семенюта торував шлях до нього. 25 лютого 1938 року уже в м.Лубни в родині знайшовся ще один син. Коли відгриміла ІІ світова брати зустрілися: один інвалід ІІ групи війни, другий – учень школи №2. Так поруч вони і пройшли значну частину життя, підтримуючи один одного, допомагаючи, подаючи ідеї. Володимир Семенюта дуже любив старшого брата – людину безмежно закохану у мистецтво, а тому прагнув в усьому рівнятися на нього.

Як учень, допомагав Василю Івановичу у його роботі над скульптурою Богдана Хмельницького. Пригадує, як одного літнього дня брат завернув до двору конячинку, запряжену у підводу, на якій лежав велетенський стовбур верби. Ось так з цілого дерева брат вирізав постать гетьмана. Володимиру Івановичу, тоді школяреві, він довірив вирізати візерунки на одязі і оздоблення гетьманської шапки з пір’їною.

Тому в 1955 році закінчивши з медаллю середню школу №2, вступив навчатися до Полтавського інженерно-будівельного інституту. А в 1960 році одержав диплом про вищу освіту з відзнакою.

І відразу поринув у роботу. У 1960-1962 роках працював головним інженером будівельної організації на Київщині. З 1962 року працює в м.Лубни на посадах старшого архітектора, а з 1969 року по 1998 рік головного архітектора міста.

За майже три десятиліття, відколи Володимир Іванович обійняв посаду головного архітектора міста, Лубни змінили своє обличчя. Місто перетворилося на потужний промислово-економічний центр. Зросли численні новобудови, активно велося житлове будівництво. Місто розросталося ушир та увись. З’явилися нові мікрорайони «Василенкове поле», Північний, Південний», «Ювілейний» - до 1000-ліття міста. А в них – дев’ятиповерхові будинки. Розбудовувалася інфраструктура. Словом, із невеликого містечка із подекуди не асфальтованими тротуарами, Лубни перетворилися на сучасний адміністративний і промисловий центр Полтавщини обласного підпорядкування.

І в цьому ми завдячуємо в тому числі і Володимиру Івановичу. Саме він керував і брав участь у розробці генерального плану забудови міста у 80-х роках минулого століття, мікрорайонів «Василенкове поле», «Ювілейний», кварталів №№ 131-132, кварталу №56 та інше.

Володимир Семенюта – автор пам’ятників Т.Г.Шевченку, в Лубнах, М.В.Гоголю в Ніжині, а також героям ІІ світової війни – Вічний Вогонь, воїнам 337-ї дивізії, учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і багатьох меморіальних дощок – як то письменнику Олесю Донченку, поету Петру Артеменку, інші.

Під керівництвом Володимира Івановича на Володимирському майдані та на Ярмарковій площі споруджені пам’ятники на честь 1000-ліття м.Лубни. А загалом та дата стала вершиною розвитку міста. До неї було багато споруджено нових об’єктів, в тому числі і нинішнє відділення до клінічної допомоги, яке більшість знають як поліклініку для дорослих. Дружба та спілкування з видатними особистостями того часу допомагала бути в епіцентрі культурно-мистецького життя України. Доля подарувала Володимиру Семенюті знайомство з видатним композитором Олександром Білашем. До нього не раз заїздив у Києві, коли бував у столиці під час узгодження проекту поліклінічного відділення. Знайомство виявилося несподіваним. Під час відвідин забув ключі від автомобіля в машині. Допоміг відкрити замок земляк Олександр Білаш, який якраз проходив повз і побачив полтавські номери.

За безпосередньої участі Володимира Семенюти в Лубнах були розроблені і втілені в життя проекти з благоустрою міста до Олімпіади-80 та 1000-ліття Лубен.

Керував розробкою проекту і реконструкцією відомого в Україні пам’ятника архітектури – колишньої земської лікарні.

Крім архітектури Володимир Іванович займається живописом. В пейзаж він вкладає свою майстерність, щиро оспівуючи рідний край, що його народив, виплекав, дав освіту і працю. Він учасник художніх виставок, навчаючись в інституті, в м.Лубни, Полтава та республіканських виставок «Лубенська художня весна».

З виходом на пенсію з’явилося більше можливості займатися творчістю в галузі архітектури та живопису. Останнім часом за його проектом збудовано комплекс автосервісу фірми «Лаваль» та інші.

Володимир Іванович є автором великого герба Лубенського району. Серія живописних робіт в жанрі пейзажу Лубенського краю, і натюрмортів виконані аквареллю та олією за останні роки говорять про його значний потенціал.

Володимир Семенюта нагороджений багатьма почесними грамотами, ветеран праці. Член Спілки архітекторів України, 6 вересня 2013 року за особливі заслуги перед містом у сфері розвитку архітектурної та будівельної діяльності Володимиру Семенюті присвоєно почесне звання «Почесний громадянин м.Лубни».

Архітектор, живописець, член Національної спілки архітекторів України, лауреат літературно-мистецької премії ім. В.Симоненка в номінації «Мистецтво та монументальна скульптура», Володимир Семенюта здобув багаторічною працею повагу та авторитет серед художників міста. Він частий відвідувач галереї образотворчого мистецтва Лубенського краєзнавчого музею ім. Г.Стеллецького. Вона виникла завдяки зусиллям двох братів Василя і Володимира Семенют. Один – був натхненником проекту, а інший втілював його у життя практично. Ветеран часто бере участь у відкритті виставок того чи іншого митця, завжди говорить своє вагоме слово. До нього прислухаються, з ним радяться. Особливо у галузі архітектури. Адже цій справі віддано понад 35 років життя, виховано багато учнів, які нині продовжують розбудову міста над Сулою.

Володимир Іванович має прекрасну сімю, якою гордиться. А головне – він відбувся як особистість, як людина, яку можна з повним правом назвати світочем лубенської архітектури.

Олександр МІЩЕНКО