Навчався М. І. Міхновський у Прилуцькій гімназії, що на той час була осередком вільнодумства на Полтавщині. У 1888 р. у гімназії стався інцидент з виключенням учнів, які відмовилися виконувати накази гімназійного керівництва на знак солідарності з загальностудентським страйком.
Вступивши у 1891 р. до Київського університету М. І. Міхновський не міг залишатися осторонь активного політичного життя серед студентської молоді. Він долучився до діяльності “Молодої громади” та Братства тарасівців.
Після закінчення університету працював в одній з адвокатських контор Києва, у той же час займався розповсюдженням творів видатних українських діячів, виданих за кордоном Російської імперії українською мовою, що на той час було заборонено.
У 1898 р. М. І. Міхновський переїхав до Харкова і взяв участь у діяльності місцевого українського гуртка. У 1900 р. став одним з засновників Революційної української партії (РУП). Своє бачення майбутнього України він виклав у брошурі “Самостійна Україна”, виданій у Львові. В ній він сформулював завдання українського національно-визвольного руху на початку ХХ ст.: “Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ”.
Проте, як виявилося, М. І. Міхновський та інші діячі РУП по-різному бачили шляхи досягнення проголошених ними завдань. У 1902 р. він заснував Українську народну партію, яка ставила першочерговим завданням політичної боротьби повну незалежність України. Політична програма партії була викладена у маніфесті “Десять заповідей”.
На початку ХХ ст. завдяки діяльності Харківського історико-філологічного товариства, зокрема найбільш видатних його представників М. Ф. Сумцова, Д. І. Багалія, громадсько-політичних діячів Б. М. Мартоса, Г. М. Хоткевича, М. І. Міхновського Харків став одним з основних осередків українського руху. Дякуючи останньому у Харкові видавалися такі газети українською мовою як “Самостійна Україна”, “Хлібороб”, “Слобожанщина”, “Сніп”.
У 1912 р. громадсько-політичні діячі українського руху у Харкові намагалися висунути кандидатуру М. І. Міхновського на виборах до IV Державної Думи, але це не було підтримано курією виборщиків.
Після вибуху Лютневої революції 1917 р. М. І. Міхновський щиро підтримав створення Української Центральної Ради, пропонуючи, щоб її лідери відразу виступили перед Тимчасовим урядом з вимогою повної політичної незалежності України. У цей час він активно працював над створенням українського війська, а 16 березня 1917 р. став головою “Українського військового клубу імені Павла Полуботка”.
М. І. Міхновський підтримав уряд гетьмана Скоропадського, але розійшовся у поглядах з очільниками Директорії, внаслідок чого був змушений виїхати на Кубань.
У 1924 р. він повернувся до Києва, де трагічно загинув 3 травня 1924 р.
Обставини смерті видатного політика і громадського діяча України наразі залишаються до кінця не з’ясованими.
На виставці представлено документи з фондів Центрального державного історичного архіву України, м. Київ про громадсько-політичну діяльність М. І. Міхновського: у Братстві тарасівців, в Українській народній партії, під час виборів 1912 р. до Державної Думи, про участь у культурному і громадському житті Харкова. Більшість представлених документів публікується вперше.
