Для нього, що не білий день, – то концерт. Людина безмежно закохана в народну та естрадну українську пісню, в українську культуру, в роботу з людьми – це Віктор Гриша не може і хвилини просидіти без творчості. Мить і він уже наспівує «Розпрягайте, хлопці, коней» або «Ніч яка місячна», або «Чорнобривці посіяла мати». Та так мелодійно, так натхненно, що годі й говорити!
Віктор Олександрович настільки активний, настільки небайдужий до подій навколо себе і в державі, що довіку не даси самодіяльному співакові 65 років, які накувала зозуля. Мабуть тому, що йому ніколи зважати на роки. Все життя Віктора Гриші – це порив уперед, до добра і світла. У розмові при зустрічі він зізнався:
-Якби мене хто запитав, Вітя, це у тебе, певно, була музична сімя, і ти народився з піснею, то відповів би: нічого подібного не було. Бог мене вів по життю, а я не противився. Батькові захотілося, щоб я вчився грати на баяні. Батько хотів, то вчився. А потім так склалося, що поїхав вступати за компанію з братом у м. Богуслав в педучилище. Вступив. Закінчив. А вже коли почав працювати в школі на Сумщині, то в прямому сенсі закохався в роботу. Тим більше, що учні мої були майже ровесниками. Старшокласники на рік-два молодші. Директор школи поставив вимогу: організувати в школі хор. Це були 70-ті роки. Любили максималізм – вся школа має співати! Є завдання, то треба виконувати. Домовився зі старшокласниками, з якими мав спільне захоплення спортом. Вони і допомогли організувати підлітків середніх класів. Але ж багато школярів не мають слуху. Як бути? Прослухав усіх і визначив, хто не співатиме. А далі вдався до звичайних хитрощів. Усі, хто не мав слуху мав говорити слова 22. Інші співали. Вчителі були вражені. Як? Найбільші двієчники, які за весь час навчання не вивчив жодного вірша, співають у хорі! На що відповів: треба мати підхід до дітей.
Пізніше була строкова служба в армії, а тоді легко вступив до Ніжинського педінституту. Причому документи подав в останні хвилини перед завершенням роботи приймальної комісії, на яку особливо вплинула спортивна підготовка абітурієнта. Адже факультет плівся у хвості по спортивній підготовці. На другому курсі познайомився з майбутньою дружиною Юлією Гришею. Вона з Волині – краю, де шанують традиції, де сильні родинні зв’язки та народні устої. Коли поїхали до її родини, Віктор Гриша уперше зустрівся зі справді народним, а не сценічним життям з піснями, обрядами.
-Оце де самородки! – досі згадує він. - Як співає її брат! Які традиції українські!
Тож після закінчення навчання молода сімя поїхала жити у чарівний Волинський край. Тут було все, що потрібно для щастя. Але безхмарне небо родинного життя розітнув Чорнобиль. І хоч мешканців території не відселяли, та радіаційний фон був неблагополучний. Тож, щоб не наражати себе і дітей на небезпеку вирішили виїхати на Полтавщину, де радіаційний фон був найкращий. І хоча жодного разу раніше тут не були, але зібрали пожитки і вирішили переїздити. Написали з десяток листів, починаючи з Ромодану до Полтави. На всі отримали позитивні відповіді із запрошеннями працевлаштувати, але житла ніхто не давав. У Лубни потрапили тому, що у Березоточі запропонували житло. Так стали мешканцями Лубенського району.
Нині подружжя Віктора та Юлії Гришів добре відомі і в місті, і в районі, і за межами Посульського краю. А дітище Юлії Михайлівни – народний академічний камерний хор «Камертон» виступав на сотнях заходів у нашому краї, брав участь та привозив перемогу у десятках фестивалів.
А тоді найперше створили хоровий колектив «Мрія» у Березоточі. Адже свого часу у молодих, беручких новоселів, які приїхали в село, була мрія, щоб в храмі зазвучав хор, а в Будинку культури – духовий оркестр. Так і сталося.
А потім – непередбачений переїзд в Лубни. І знову все з початку на новому місці від ідеї до створення хору. Хор організували. Спільними зусиллями він зазвучав. На базі колективу «Камертон» також хотілось би мати чоловічий вокальний колектив. І це втілилося в життя. Як це було?
-Часто спілкувався з хлопцями, які виконували пісні, активно брали участь в художній самодіяльності, - згадує Віктор Гриша. – та були учасниками хору «Камертон» в Лубнах. Кожен талановитий, а спільного колективу немає. І ось одного разу, коли зайшов у гості і вони саме співали Сергій Дуда грав на інструменті, Микола Ужакін та інші. Репетирували пісню до ювілею тоді начальника відділу культури РДА Людмили Пазенко. Долучився до них та й сподобалося. Людмила Василівна перша почула нас в такому складі і сказала: «Хлопці, так це готовий колектив!» Так з її легкої руки зазвучав чоловічий вокальний колектив.
А коли познайомився з настоятелем Свято-Троїцької церкви Іваном Коростилем і почув від нього мрію про те, що добре було б заспівати у храмі у перед пасхальні свята пісню «Розбійник» і саме чоловічим складом, вирішив підійти до хлопців. І хоча ті далекі від церкви та погодилися на пропозицію. Батюшка благословив цей спів і з того часу це увійшло в систему.
Згодом до солістів долучився акомпаніатор Володимир Котюх. Так оформився колектив. А Віктор Гриша на добровільних засадах став керівником новоутвореного чоловічого вокального колективу. Це було у 2007 році.
Поступово склався репертуар, у формуванні якого допомагала Юлія Гриша. Вона може й обробку пісні зробити, може запропонувати той чи інший твір. З перших же днів у репертуарі переважали пісні Олександра Білаша. Оскільки він земляк, твори мелодійні, торкаються душі. Хотілося навіть підготувати творчу зустріч, присвячену саме йому.
На одному із прослуховувань народних колективів на підтвердження звання Віктор Гриша попросився виступити колективом на завершення концерту. Комісія відразу помітили співаків, які виконали пісню О.Білаша «Де ти, любов моя». Запросили Віктора Гришу, багато сказали доброго чим підбадьорили самодіяльних артистів. А головне – запросили на фестиваль, що проходив на горі Пивиха, і був присвячений Білашу. Це був перший виїзд за межі району. І відразу стали переможцями.
Та весь цей час не мали назви. А без неї – не те. Її необхідність назріла, коли брали участь з піснями на телебаченні. Під час відбору їх помітила телеведуча Оксана Пекун. А без назви колектив – не колектив. Постало питання: як представити? Оксана Пекун, яка почула, що хлопців часто хвалять глядачі словами «Ох, молодці, хлопці!», записала їх для виступу як колектив «Молодці». І під такою назвою виступили на телебаченні. Але вона не прижилася. І з подачі Миколи Ужакіна невдовзі колектив отримав остаточну назву «Жайвір».
А незабаром , у 2012 році, колектив отримав звання народного.
-Піднесення було неймовірне, - говорить Віетор Олександрович. - Репетиції проводили чи не щодня. Хлопці були працівниками районного Будинку культури, отже, зібратися на репетицію без відриву від роботи не було проблем.
У згуртуванні чоловічого вокального колективу, його становленні велику роль відіграв приватний підприємець Володимир Мартиненко. Він дуже любить музику. Тож луб енці часто виступали перед гостями з Києва. З піснею «Чорнобривці» їздили і в столицю, де виступили навіть перед гостями з Італії і зірвали оплески. Співали пісні, в тому числі про Лубни, та так, що окремі гості казали, що їм захотілося переїхати у місто над Сулою.
Ось так упродовж близько 15 років пропагують українську народну пісню в різних куточках нашої держави. Свого часу були поїздки в Луганську область – Сіверодонецьк. Туди з концертами часто їздив народний гурт патріотичної пісні «Контингент». Колеги запропонували і народному чоловічому вокальному колективу «Жайвір» здійснити таку поїздку. Вже тоді відчувалося, що потрібно проводити культурні виїзди по селах Луганщини. Якщо не зробите цього – край буде чужим. Що й показав подальший розвиток подій з поширенням руського міра.
Важливість значення пісні добре демонструє ще один випадок з творчого життя Віктора Гриші.
-Тут запрошують нас на ще на один виступ, але там сепаратюги такі, що геть! – згадує він. – Попередили нас: хлопці, ви мабуть вишиванки не одягайте. На що я сказав, що вишиванки з мене ніхто не зніме. Приїхали. У палатці на ставку, де проходили змагання рибалок і на завершення – концертна програма – люди певного образу, стилю життя та проросійськи налаштовані. Ніде не почуєш слова українською мовою… Зустріли насторожено, по задвірках почулися матюки.
Віктор Гриша не розгубився. Для налагодження контакту з господарями першою заспівали пісню «Вишел в степь донецкую парень молодой…», яку ті під кінець підхопили.
Відразу змінився настрій. А потім залунали пісні українською мовою «Дівчина-зоре» та інші. Ось яке значення має пісня! – переконаний Віктор Олександрович. Їх, як найдорожчих гостей, пригощали найкращим, що тільки можна. Обдарували медом і т.д. Домовилися, що на Різдво він зателефонує керівнику цього товариства і мед спробує лише тоді, як той послухає наші колядки. Так і відбулося. Така робота працівників культури і вона в принципі мала свій ефект.
Завдяки тому, що народний чоловічий вокальний ансамбль «Жайвір» був мобільним, не потребував ні підсилювача, ні колонок, і міг виступати як на полі, так і в залі, його запрошували дуже часто на різні заходи. Від творчих вечорів, до зустрічей, ювілеїв та визначних дат. Репертуар настільки великий, що будь-яку пісню зі збірника українських народних пісень «Жайвір» може заспівати без підготовки. Не раз так себе випробовували на заходах. Відкривають збірник на будь-які сторінці і на замовлення залу виконують пісню, яка там надрукована.
Співають твори як акапельно, так і під музичний супровід, виконують як оригінальні пісні, так і широко відомі, також у репертуарі мають багато обробок знаних пісень. Все – завдяки Юлії Гриші. У кращі часи повний склад доходив до 10 осіб. Зараз 5-7.
-Коли виповнилося 60 років, а це майже 6 років тому, - говорить Віктор Гриша, - прийшов писати заяву, але його попросили: давайте ви попрацюєте ще 5 років. Так і сталося. Школі віддав 25 років. І тут так само. А тим часом підшукали наступника. Ним став Анатолій Куценко. Розрахувався, бо відчував, що «Жайвір» потребував нового поштовху. Тепер на пенсії. Але зі співом не пориваю. Це набридає. Починаєш пісню і ніби виконуєш її вперше – так само вкладаєш душу, проживаєш її на сцені заново.
А три роки тому Віктор Гриша у рідному селі, де народився, купив хату. Хай і не батьківську, яку свого часу продали, але неподалік. Занедбану, яких багато. І вирішив закликати однокласників повертатися до рідного краю. І тепер намагається оживити село. В тому числі і за допомогою культури, влаштування концертів, співу колядок. Створив хор в церкві, який мав перші виконання літургій під час богослужінь.
Так і живе на дві хати. А в Лубнах з початком війни для підтримки людей учасники народного вокального чоловічого ансамблю «Жайвір» записали кілька пісень на диски. І таким чином нині вони звучать в окопах. Піднімають дух українському воїнству!
Олександр МІЩЕНКО
Знімки автора та з відкритих Інтернет-джерел
