Важко уявити українця, який не любив би цей смачний, білосніжний на вигляд, з засмаглою шкуринкою, калорійний, колись не дорогий, доступний всім верствам населення національний продукт. Він завжди був найкращою їжею для студентів, людей у відрядженні. Добре зберігається, не втрачає своїх смакових якостей, жир використовується в приготуванні різних страв.
Люблять вживати сало не тільки українці - припало воно до душі й громадянам інших держав. Я теж обожнюю наш національний продукт – сало, тому вже протягом багатьох років купляю його в м’ясному павільйоні на ринку. Раніше продавцям важко було знайти місце за прилавком, щоб викласти свій товар. На вибір було сало тоненьке і товстіше, з прошарком м’яса і без, свіже і копчене, словом, на всі смаки.
Та, на жаль, останнім часом сала стає все менше, на прилавках для торгівлі майже пусто, лише кілька продавців торгують свининою. Таке відбувалось тільки під час карантину через хворобу тварин.
Здається, наша національна смакота взагалі може зникнути з продажу, не дивлячись на те, що захмарні ціни на нього ( 140 за 1 кг, а то й вище) і те, що підходить пора, коли українці масово починали колоти свиней. Виникає питання, то що нам зостається - розраховувати на те, коли його знову завезуть з Польщі як це вже робили не раз? Але воно не таке за смаком як наше українське, чи, може, самому почати вирощувати кабанчика? Адже може статись так, що наш національний продукт занесуть до «Червоної книги» і будемо ним милуватися, ковтаючи слину, лише у музеях, де почнуть його експонувати.
Віктор ВАСИЛЬЄВ.
