За доброю традицією іменинники отримують вітання від рідних людей, друзів, співробітників. З особливою радістю вітають з днем народження наших активних і знаних у районі ювілярів. Людина, про яку ми хочемо розповісти, усе життя дарує цьому світові любов і турботу, натхнення і неповторність, щиро ділиться знаннями з колегами. Це – Іван Олексійович Худояр, який багато років з честю несе особливу просвітницьку місію – навчає не одне покоління учнів закладу освіти села Новооріхівка. І саме його ми 4 червня вітаємо з ювілеєм.
Народився Іван Олексійович Худояр 1945 року в Лохвицькому (тоді Сенчанському) районі у мальовничому селі Пласківщина в сім’ї колгоспників. Батько був гарним спеціалістом по рільництву. Він мріяв стати вчителем, але, через фронтове поранення в голову, не зміг.
У важкі повоєнні роки на плечі малого Іванка лягла допомога батькам по домашньому господарству та піклування про двох молодших сестричок. У 12 років у нього виявили страшну недугу. Завдяки знайомству батька з хірургом Сенчанської районної лікарні, котрий був фронтовим товаришем Миколи Амосова, хлопчик потрапив до відомого лікаря. Під час складної операції у дитини зупинилося серце. Клінічна смерть…Але хірург руками змусив маленьке серденько забитися. Цей випадок описано у книзі В.М.Гольдберг «Если серце остановилось» (Київ, «Наукова думка», 1966).
Хто з дитинства привчений до праці, відповідальності за зроблене, той обирає правильний життєвий шлях. Іван Олексійович пригадує середню школу за сім кілометрів від села, шлях до якої часто доводилося долати в дощ і сніг. Після закінчення Лохвицького педучилища працював у с.Блистова Новгород-Сіверського району Чернігівської області. З майбутньою дружиною, Марією Прокопівною, познайомилися під час навчання в училищі.
З 1968 року разом стали працювати у Новооріхівській школі (нині ОЗ «Новооріхівський ліцей імені О.Г.Лелеченка»). Крім предмета за спеціальністю, учитель викладав музику, фізкультуру, трудове навчання, малювання. Протягом 1971-77 р.р. навчався у Харківському університеті ім. Горького.
Іван Олексійович пропрацював у Новооріхівській школі 52 роки. На його очах і за його участю вона розбудовувалася і розквітала, стала опорним закладом. Педагог відзначається активним творчим підходом до виконання будь-якої справи. Саме тому з юних років і понині має низку громадських доручень: був молодіжним ватажком, постійно затребуваним завдяки мистецькому таланту. Він пригадує: «Малював, обмальовував школу… Фотографував… ЮІР, санітарні дружини, санбюлетні. Альбоми…»
З 1990 року (більше 30 років) Іван Олексійович Худояр – незмінний голова профкому закладу освіти, а нині ще й голова ради ветеранів Новооріхівського старостату.
Він – учитель вищої категорії, має педагогічне звання «старший учитель», володіє відмінними професійними навичками. Постійно готує переможців Всеукраїнських учнівських олімпіад з історії та правознавства районного та обласного етапів. Його вихованці займають призові місця в районі у правовій грі «Дебати».
Педагог неодноразово нагороджувався Почесними грамотами Полтавського обласного комітету профспілки, районної та обласної держадміністрацій, Новооріхівської сільської та Лубенської районної ради. Він має грамоту Міністерства освіти і науки України, звання «Відмінник освіти України». Минулий рік теж був для Івана Олексійовича щедрим на оцінку досягнень. Від трудового колективу опорного закладу на районну Дошку пошани (серпень, 2019) за плідну педагогічну діяльність занесено ім’я учителя історії та правознавства, голови профкому Новооріхівського ліцею Івана Худояра. Безсумнівно, нам усім, трудовому колективу закладу та ЛУБЕНСЬКІЙ РАЙОННІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОФСПІЛКИ ПРАЦІВНИКІВ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ дуже приємно, що цінується авторитет старшого покоління, чий досвід, талант, естетичне чуття і гострий розум стають за приклад та допомагають примножити та збагатити життєві здобутки молоді.
«Працьовитий, енергійний, головне – відповідальний», – не шкодує гарних слів для колеги директор ліцею Оксана Магура.
Своєю енергією Іван Олексійович надихає колег та вихованців. Він дуже любить подорожувати, разом з колишніми та нинішніми учнями об’їздив мало не всю Україну та пів-Союзу, за що має щиру вдячність від дітей та їх батьків. І нині організовує екскурсії, піклується, щоб діти знали пам’ятні місця та прекрасні куточки нашої країни. Зрозуміло, що така неординарна особистість викликає повагу серед односельців. Так і повинно бути.
Багато зусиль доклав учитель у створення та сучасну реекспозицію шкільного музею, яким опікується все своє професійне життя. Він є одним із ініціаторів увічнення пам’яті Героя України, нашого земляка О.Г.Лелеченка. Високо оцінюють його діяльність шефи закладу – працівники електроцеху ЧАЕС, тому Іван Олексійович має відзнаки і від керівництва ЧАЕС та м.Славутича.
Давній товариш, колега ювіляра, почесний директор Новооріхівського ліцею Микола Крутій наголошує: «Іван Олексійович – дуже хороший, турботливий і люблячий батько». Доньки, Лариса та Жанна, ідуть батьківським шляхом. Обидві мають вищу освіту. Жанна, як і мати, Марія Прокопівна, обрала фах учителя початкових класів. Лариса – історик, методист Глобинського районного методичного центру. Дідуся радують четверо онуків та правнук. Нехай у них все складається вдало!
Щиро зичимо Вам, Іване Олексійовичу, багато щасливих років життя, натхнення, міцного здоров’я і здійснення Ваших планів та задумів, вдячності близьких та рідних людей! Дякуємо Вам за те, що Ви поруч!
Долаєте сміливо перешкоди
І прагнете Ви вищої мети.
Хоча круті були нагору сходи,
Та Ви продовжували сміло йти!
Вершини певної дістались
Трудом завзятим, нелегким.
Учитись в інших не цурались,
Ділились досвідом своїм.
Вимоги і завдання часу
Ви чітко й тонко відчували,
Ви творчо все робили вчасно –
І в авангарді крокували!
Шлях нелегкий до Ювілею...
Це – праця багатьох років.
І от тепер гордіться нею,
Якщо так працювати вмів !!!
З незмінною повагою, колектив Новооріхівської школи та Лубенська районна організація профспілки працівників освіти і науки України.
