Чи часто зустрічається вам людина, з головою поглинута своєю справою? Певно, що ні. Андрій Соломахін – щасливий виняток із тисяч лубенців. Він – живе мистецтвом. Причому в прямому розумінні цього слова. Адже живопис, іконопис та створення моделей історичних суден у пляшці стали сенсом його життя.

   Андрій працює худож­ником у міському Будинку культури.

   Але у вільний від роботи час – він митець, за­нурений у творчість, що ста­ла для нього і захоплен­ням, і відпочинком. На­ро­див­ся у Лубнах 23 жовт­ня 1972 року. Любов до ми­с­тецтва хлопцеві при­щепив батько. Він займав­ся різь­бою по дереву, умів бачити прекрасне. Цьому вчив Анд­рія. Казав: якщо лю­ди­на щось зробила, то ко­жен може повторити, а от­же, і ти можеш цього до­сягти.

   Втім шлях до мистецтва, відчуття у собі творця у Андрія був не простий. Вперше він відчув потяг до творчості у 25-річному віці, будучи цілком дорослою людиною, коли побачив в однієї жін­ки ікон­ку, яка його заціка­вила. Взяв до рук і відразу захотів відтворити об­раз, як бачить це сам. Спро­бував. Вийшло не від­разу. Були місяці ос­воєн­ня тех­ніки, підбору пен­зликів, олійних фарб, відто­чу­ван­ня уміння. І лише за третім разом відчув – по­чинає виходити! Нині Анд­рій Со­ломахін має у до­робку біль­ше 60 ікон. Най­більш до­рогі ікона Се­ра­фима Са­ров­ського та «Пре­­зри на Смирение», де дуже багато дрібних еле­ментів. Гор­дить­ся, що одна з ікон пере­буває у Мгар­ському Спасо-Пре­обра­женському мо­на­стирі. Іс­торія кожної – особ­лива та й доля у кожної ро­боти скла­дається по-різ­ному. Робить також копії.

   Найкращий час роботи – вночі. Були ікони, які пи­сав по 14 годин без пе­рер­ви! І попри це робота над кожною може тривати два-два з половиною мі­сяці. При­­­чому день у день. Не менше 8 годин. Нама­гаєть­ся з точністю відтво­рити ко­жен елемент оригі­налу. Од­­­­­ного разу пораху­вав, скільки дорогоцінних каме­нів намальовано на од­ній з ікон. Виявилося не менше 577! Причому на­скільки дріб­на робота, що диву да­єшся. Сама ікона неве­лика 20х25 см. Але май­стер не може допустити жодного не­­­до­гляду, тому на­віть у жир­­ній крап­ці, якою зда­єть­­ся еле­мент на тій же дер­жаві – ви­конує зобра­ження доро­го­цінного каме­ня. Під збіль­шуваль­ним склом мо­ж­на розгле­діти філі­гран­ність цієї ро­боти: окан­тов­ка, ка­мінь, від­дзер­ка­лення світ­ла. Все як у жит­ті. Тому потрібне не ли­ше терпіння, а й кон­цент­­рація уваги.

   Андрій також освоїв тех­ніку так званого сухого пенз­лика. Вперше побачив ро­боти в Інтернеті. Згадав бать­кові слова і відразу ж загорівся: люди роблять, чо­му б і собі не спро­бувати? Спочатку тренувався ро­би­ти ескізи облич. Суть у то­­му, що на папері (бере тіль­ки італійського вироб­ницт­ва), щоб олійну фарбу, в яку вмочаєш пензлик, ви­терти до максимуму і прак­тично сухим пенз­ли­ком вти­рати її залишки у па­пір. Олійна фар­­ба про­со­чує по­верх­ню нас­тільки, що ма­люнок вихо­дить на зра­зок ла­зер­ного прин­тера. Мо­ж­на робити як кольорові, так і чорно-бі­лі ро­боти. Анд­рію більше подо­ба­ють­­ся чор­но-білі. Сто­­­­­­рон­­ня лю­дина відразу навіть не мо­же зро­зу­міти, що це за тех­ніка: олі­вець, пастель, ву­гіл­ля? Ма­лю­нок сухим пен­з­­ли­ком прак­тич­но не­мож­ливо вивести, на відміну від ін­ших технік. Це в основ­ному портрети, які пише з фото­графій, ос­кільки ця ро­бота не менш скру­пу­льозна, ніж іконопис, іноді – пейзажі. Втім у мис­тецтві завжди є елемент нат­хнен­ня. Андрій 16 мі­ся­ців пра­цював над од­нією роботою та так і не зміг завершити. Пояснити чо­му? – складно. Робота стоїть не­за­вер­ше­ною і до цього часу.

   Загалом же митця нади­хає море. Згадує, як в ди­тинстві з батьком вперше побував у Криму. Відтоді їз­дили на відпочинок по­стій­но, причому бували і в Аб­хазії, де також Чорне мо­ре. Улюбленим занят­тям Анд­рія було стати пе­ред мор­ською широчінню і ди­ви­тися вдалеч. Адже це особ­ливий, неповторний світ, розташований за крок-два від твоїх ніг. Там існує своє життя, непідвладне людині.

   Тому ще одним захоп­ленням стало виготов­лен­ня макетів кораблів у пляш­ці. Робота надзвичайно кло­пітка і тривала, вимагає багато часу і терпіння. Пін­цет, інші пристосування, секретами яких Андрій не ділиться, дозволяють ство­рювати справжні витвори мистецтва у замкнутому просторі. Згадує, як монтаж останніх весел з правого борту першої своєї роботи – дракара, корабля вікінгів,   робив години три. Матеріал – дерево. З нього виго­тов­ляє багато дрібних дета­лей. Ці елементи по­трібно за­кріпити за допо­могою клею. І жаліється: як не див­но, але важко знайти хо­рошу пляшку. Справа в тому, що вона повинна мати іде­альне скло без різно­ма­ніт­них включень, буль­ба­шок повітря і т.д., щоб не було спотворення. Зби­ран­ня моделі має певні особ­ли­вості, все відбу­ваєть­ся без­посередньо у пляшці. Ко­раблі виготовляє не про­сто так, а з дотриманням крес­лень, які виписує ок­ремо. Копіює історичні суд­на. Має близько півтора десятка таких робіт. Ма­ленька ко­лекція. Остання – судно «моя квітка», з якого розда­вали провіант людям на день благо­да­ріння в Аме­риці. Це істо­ричний факт.

   Таким чином Андрій по­в­ністю живе роботою, зану­рений у неї настільки, що не може і хвилини проси­діти без того, щоб не май­струвати, не творити. Від­чуває азарт, коли пра­цює над черговою робо­тою, так хочеться її швидше завер­шити, щоб… роз­по­ча­ти но­ву. Тож творчий процес у житті Андрія Соло­махіна ніколи не припи­няється!

Олександр МІЩЕНКО.

Знімок автора.

Підписуйтесь на нас у facebook !!!

А також читай: Оголошення: РОБОТА !!!!!!

Станьте одним із 4 000 передплатників. Газета "Лубенщина" завжди з вами