Їхні маскувальні сітки рятують життя на Донбасі

Ці люди живуть серед нас. Вони допомагають ін­шим за покликом душі, але не люблять світитися, ви­хва­лятися та заробляти ба­ли на добрих справах. Це волонтери – члени благо­дійної організації «БФ «Ме­LеK» Ірина Подфедько та Інна Пісня.

 – Спочатку працювали неофіційно, – говорить під час зустрічі керівник громад­ської організації «БФ «Мe­LeK» Ірина Под­федь­ко. – Як волонтери нама­галися зби­рати речі для бій­ців у зоні проведення АТО. Але життя не стоїть на місці. Трапилася ситуація, коли до Києва при­був борт з по­ра­неними бій­цями із зони АТО, які тер­міново потребували дачі кро­ві. Ми кинули в Луб­нах клич і ба­жаючі поїхали до столиці, де діяла волон­терська сот­ня, щоб допо­могти нашим вої­нам. Там і зрозуміли, що працю­вати буде набагато легше, коли організацію во­лонтерів офі­ційно за­реє­струвати. Так у лютому нинішнього року у Лубнах було створено бла­годійну організацію во­лон­­те­рів «БФ «МеLеK». І ми роз­почали свою роботу.

       Чому така назва? «Me­LeK» з кримсько-татарської перекладається як Янгол-охоронець. Назва теж має свою історію. Ірина Под­федько із цікавості колись вивчала турецьку мову. А в січні нинішнього року тра­пи­лася ситуація, коли да­ле­­ко­бій­ник з Туреччини по­трапив у ДТП під Одесою. Переки­нулася фура, за кер­мом якої він був. Зна­йомий зателефонував у Лубни, оскільки в нестан­дартній ситуації, маючи мов­ний бар’єр, не міг зро­зу­міти, чого потребує по­стра­ж­­далий, як йому до­помог­ти?.. І по телефону Ірина до­помагала у спіл­куванні. З тих пір іноземець називає її Ме­лек – янгол-охоронець, і досі, спіл­куючись із лубен­кою, наго­лошує вдячно на цьому.

        Однією зі складових до­помоги хлопцям на пере­довій, окрім одягу, продуктів харчування, ліків, є плетіння маскувальних сіток. Про це лу­бен­­ки дізналися, спів­пра­цюючи з представниками Лу­бенського штабу ООС Олексієм Коваленком, Оле­к­сандром Легінчуком, Вік­тором Сивухою, Олек­сандром Клюшником, Кос­тем Пере­коп­ним. Від них отриму­вали ін­фор­ма­цію про на­галь­ні по­треби за­хисників на передовій.

        На великі суми громад­ська організація не могла розраховувати, тож почали з того, що хлопцям потрібні були мішки. Їх наповнюють піском і ре­монтують блін­дажі після обстрілів, зміц­нюють окопи і вогневі точки, траншеї. Для укриття – сітки, маск­халати «кікі­мо­ри». Держава забезпечує цим, але й допомога волон­терів не зайва. Так, у про­цесі роботи розширю­ва­лися зв’яз­ки, з’являлися нові знайомства. Тому зов­сім не випадково серед друзів організації з’явилася Тетяна Сегеда – членкиня пол­тав­ської благодійної організації «Hand made для армії ру­ками небайдужих пол­та­вок». Во­ни навчили лубенок як пра­вильно плес­ти сітки, під­тримують їх у роботі, тому з ни­ми гро­мадська органі­зація «БФ «МeLeK»» спів­працює і досі. Лубен­ські маскувальні сітки мають свій знак – це «древо жит­тя», яке має збе­регти життя захисникам на­шої Вітчизни на пере­довій. Ма­те­ріалом допо­магає УВП УТОГ. На­дають обрізки тка­нини, що зали­ша­ються від виробни­чої діяльності. З них волон­тери виготов­ляють маску­вальні сітки. Ось і нині вони вже готу­ються до зміни се­зону. На зиму треба заку­пити основу, на якій плетуть сітки. За­мовлення є по­стійно. Адже крім зміни се­зону, міняється дислокація, трап­ляються обстріли, під час яких сітки горять, бо це тка­нина. Тож зроблених мас­кувальних сіток ніхто не ра­хує.

     У Лубнах лави «Благо­дійного Фонду «МeLeK»» не надто великі. Тому кож­на людина, як то кажуть, на особливому рахунку. Одна з найактивніших волон­терок Інна Пісня. Вона ра­зом з Іриною Подфедько зане­сена на міську Дошку По­шани у цьому році.

      Крім того волонтери бо­рються за чистоту міста. Причому не тільки центру, а й окраїн. З цією метою вер­таються до депутатів. Го­тують екологічний проект щодо благоустрою Мако­шиного яру, який знахо­диться на межі Ден­дро­парку і міського звалища твердих побутових відхо­дів. Вона потребує благо­ус­трою. Територія частково на­сип­на. Тому потрібно зробити проект для ук­ріп­лення від зсувів, заодно привчити людей до куль­тури. Тим більше, що не­подалік біля магазину Та­мара встанов­лено ди­тячий майданчик. І набагато при­ємніше жити в чистоті.

– Поки що гуртуємо мо­лодь, – ділиться планами на майбутнє Ірина Под­федько. – А загалом за­думів маємо дуже багато. Хотілось би ре­алізувати у Лубнах ос­вітню програму для шко­лярів з поводження з від­ходами. Також спіл­кувалися з пред­ставниками Спілки сама­ритян, щоб об’є­д­нати зусил­ля, ско­ординувати дії. Вони за­ймаються доброю спра­вою дітьми, без­хать­ками, мало­забезпеченими верст­вами населення, про­водять бла­годійні обіди.

        Крім того плануємо зро­бити реабі­літаційний центр для вете­ранів-воїнів АТО/ООС та й просто лю­дей, які по­тра­пили у складні жит­тєві об­ста­вини.

     І з сумом констатує:

– Нині люди збайдужіли що­до допомоги воїнам ООС. Щоб відправити ма­шину, потрібно багато зу­силь. А тому закликаю всіх і кожного: долучайтеся до за­гальної справи, допо­ма­гайте волонтерам робити добрі справи. Разом ми змо­жемо все!

Олександр МІЩЕНКО.

Знімок з архіву  Ірини ПОДФЕДЬКО.