З 2003 року в третю суботу травня в Україні відзначається День Європи. Святкують його і в інших країнах, тому цієї нагоди у містах та містечках відбуваються тематичні заходи, бібліотечні виставки, різноманітні акції, квести для молоді, фестивалі із залученням представників європейських спільнот. Вступ до Європейського Союзу – це дуже потрібний крок для нашої країни. Свідомі громадяни розуміють всю відповідальність за цей вибір, тому Україна хоча й повільно, проте наполегливо прямує до мети. Якщо певна частка українського населення все ж тяжіє залишити все як є, або повернутися до радянських часів, то молоде покоління більше орієнтоване на зміни, бо від цього багато в чому залежить їхнє майбутнє.
Демократія, забезпечення рівності всіх громадян перед законом, безперешкодний доступ до праці та навчання, утвердження суспільної поваги та справедливості, повага до себе та інших, толерантність, протидія будь-яким воєнним конфліктам – це все те, до чого так прагнемо ми, українці. Прагнемо, та чи вміємо дотримуватись всього переліченого?
Попри велич європейських країн, їхню багатовікову історію та культуру, співдружність та порозуміння, про яке розповідають в школах, українці, перш за все, мають не на папері увійти до складу Європейського союзу, а самоствердитись ментально. Мало знати різні цікаві факти про Європу (навіть географічний центр, який знаходиться в Закарпатті не всі мали змогу побачити), потрібно ще й поводити себе на гідному рівні. Гасло «Європа починається з кожного з нас» є досить актуальним, але далеко не кожен розуміє його зміст. Працездатне населення нашої держави доведене до відчаю, тому численна когорта фахівців працює за кордоном. Часто доводиться чути від заробітчан, що в інших країнах і «порядки» інші, звикнути до них українцям буває складно. Перш за все впадає в око дисципліна. Людей жорстко дисциплінують, зазвичай карають на гроші, тому зовсім скоро навіть самі непокірні вчаться виконувати встановлені правила та дотримуються законодавчих норм. В європейських країнах також приємно дивує «слухняність» населення майже в усіх сферах життя. А ще – чистота навкруги! Тож логічно виникає риторичне запитання: чому в нас не так? Звісно, не можна сказати, що в країнах ЄС все ідеально, але забезпечити хоча б елементарне у своїй країні ми можемо. Ложку до рота вміє нести кожен, тоді чому сміття лежить не в урні, а поза нею? Чому ми, українці, прагнучи до єдиної свідомої мудрості, намагаємось бути хитрішими за когось, ламаємо систему з користю для себе, уникаємо відповідальності, розхитуємо дисципліну і сіємо розбрат?
Найближчий міраж для тих, хто хоче заробити – Польща. Українців там чи не найбільше. Туди ж потрапив і мій знайомий. Втім, пробувши там три місяці, ластівкою прилетів додому і всім дав зрозуміти, що туди більше ні ногою.
- Там же ганяють скрізь, ні відійти покурити, ні подзвонити не можна, - обурюється він. – Робочий день ненормований, а працювати доводиться багато. Після важкого дня на вулиці з пляшкою навіть не розслабишся. А штрафи які…влетів був на кругленьку суму. Не поїду більше, буду тут щось легше шукати.
Багато хто повертається на Батьківщину після таких заробітків ні з чим. А все тому, що за довгий час ми так і не звикли брати на себе відповідальність за свої вчинки, виконувати правила, які прописані не просто законом, а й людською мораллю. Якщо все ж кошти вдалося заробити (часто ціною власного здоров’я), то з ними повертаються на Україну здебільшого не для того, щоб потім вирушити в подорож все тією ж Європою, а щоб влаштувати життя вдома – гідно пролікуватися, придбати житло чи авто, заробити на навчання дітям. Відтак і уявлення про Європу у кожної людини формується по-різному, виходячи з рівня потреб і бажань.
Приєднання України до ЄС – питання майбутнього. Інша справа – чи готові ми, українці, до такого важливого кроку і чи виправдає реальність наші очікування.
Юлія АНТОНЕЦЬ.
