Руденко Людмила Володимирівна (27 липня 1904, Лубни, Полтавська губернія, — 26 лютого 1986, Ленінград) — українська радянська шахістка: друга в історії шахів і перша серед українських шахісток чемпіонка світу серед жінок (1950-1953 роки); жіночий гросмейстер (1976), здобула титул міжнародний майстер, а також жіночий міжнародний майстер в 1950; заслужений майстер спорту СРСР (1953). Економіст-плановик.
Народилася у родині, де було ще четверо дітей. Батько Володимир Андрійович викладав у Лубенській гімназії та працював у окружному суді. Шахи були його хобі, яке він передав і доньці. Ще під час навчання у гімназії Людмила обігрувала і викладачів, і самого батька.
У 1921 році Людмила вступила до Одеського інституту народного господарства, де здобула фах економіста. Тут вона познайомилася і здружилася з багатьма відомими літераторами та письменниками, зв'язки з якими підтримувала до кінця життя. Серед них були і російський письменник Сергій Бондарін, котрий часто грав з нею в шахи, і літературознавець та мистецтвознавець Микола Харджиєв. Узагалі Людмила Руденко була яскравою особистістю з різнобічними уподобаннями. Наприклад, мешкаючи в Одесі, вона захоплювалася плаванням і навіть виграла чемпіонат міста стилем «брас» на відкритій воді. Крім того, чудово грала в бридж і преферанс.
У 1925 році Руденко з Одеси переїхала до Москви. Її перший виступ у турнірі шахісток, організований газетою «Комсомольська правда» в 1926 році, був невдалим. Людмила Володимирівна зазнала кілька повних поразок і посіла одне з останніх місць. Але ця невдача не деморалізувала молоду шахістку. З подвоєною енергією вона взялася за вивчення стратегії й тактики шахів. 1927 року вона вже здобула право представляти столицю на першому жіночому чемпіонаті СРСР. В цьому змаганні вона посіла п'яте місце.
Великого успіху Руденко досягла 1928 року, ставши чемпіонкою Москви. У першості столиці вона виграла всі дванадцять партій.
1928 року Руденко переїжджає до Ленінграда, де під керівництвом Петра Романовського i Олександра Толуша зміцнює й розвиває свій талант, остаточно сформувавши бойовий комбінаційний ігровий стиль. У Ленінграді вона вийшла заміж за вченого Льва Гольдштейна, у 1931 році народила сина.
На початку Другої світової війни Руденко працювала на заводі В липні 1941 року завод терміново евакуювали в Уфу, а діти робітників залишилися в місті, їх забрати не встигли. Коли стало зрозуміло, що блокада неминуча, Людмила Руденко повернулася до Ленінграда і організувала спеціальний потяг, який вивіз дітей до батьків до того, як місто оточили. Незважаючи на її основні досягнення в спорті, сама Людмила Руденко вважала найголовнішим досягненням в житті організацію евакуації на поїзді дітей під час блокади Ленінграда
На Чемпіонаті світу з шахів серед жінок 1949–50, який відбувся в Москві, Руденко посіла перше місце, набравши 11,5 очок із 15 можливих, і завоювала золоту медаль чемпіонки світу.
19 січня 1950 року віце-президент ФІДЕ Марсель Берман увінчав шахматистку лавровою гірляндою чемпіона. У 1952 році вона виграла ще одне змагання, нарешті ставши чемпіонкою СРСР.
Померла видатна шахістка, міжнародний гросмейстер і міжнародний майстер серед чоловіків, 26 лютого 1986 року в Ленінграді, на 82-му році життя. З нагоди її 100-літнього ювілею виконком Міжнародної федерації шахів оголосив 2004 рік «Роком Людмили Руденко».
Книга про Людмилу Руденко "Людмила ІІ" автором якої є наш земляк Станіслав Суханицький нешодавно вийшла з друку у Польщі. Восени плануємо презентувати її у музеї.
