“Шановні козаки, дорогі козачки! – почав вшанування ведучий Роман Коваль. – Сьогодні згадуємо «незлим тихим словом» Миколу Міхновського – Тарасового онука, а нашого батька. Бажаю, щоб і кожного з нас по століттю після відходу з білого світу також згадали «незлим тихим словом». А для цього треба, щоб була Самостійна Україна. А щоб вона була – ми повинні на неї щодня працювати, боронити її – як воїни, як волонтери, поліцейські, як творці української культури. Безупинно. І натхненно!..”

Після цього вступу Василь Лютий і Світлана Мирвода виконали гімн, який підхопила громада. Капелан ЗСУ Дмитро провів літію за упокій душі Миколи Міхновського. У своїй молитві він сказав про спочилого: “Козак Божий Микола...”

На пам’ять про Міхновського бандурист Юрко Слюсар чудово виконав пісню “Повіяв вітер степовий”.

Роман Коваль продовжив: “Про Миколу Міхновського подільський отаман Ананій Волинець написав: «Сіра, безлична салдацька маса... большевизм, деморалізація, розклад... Здається, пропащі люде і пропаща спра¬ва. А заговорив Міхновський – і чудо! В сірій масі заблисло золото пшениці, в темнім лісі розцвіли волошки. I за хвилю – золото й волошки уже були для цієї маси гаслом, а над цим горував той великий Каменяр, що розбудив їх до життя… Це ж для України – Самостійної України!” Це для його укоханої Батьківщини, за яку “мало й душу положить” – це для її оборони шикуються молоді орли в лави, це українські – “Самостійної України” – прапори лопотять!»

Далі Світлана Мирвода заспівала пісню на слова Йосипа Струцюка з Холмщини “Нас весна не там зустріла” – про одну з трагічних сторінок нашої історії, яка стала наслідком поразки Визвольних змагань...

Як завжди, лаконічним і змістовним був виступ голови ОУН Богдана Червака, 1-го заступника голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України.

Слово від земляків Міхновського сказав Євген Чубук, фермер, волонтер, козак Історичного клубу “Холодний Яр”, який приїхав зі Згурівщини, до громади якої тепер належить с. Турівка, батьківщина Миколи Міхновського.

Співали дорогі наші кобзарі Василь Лютий і Тарас Компаніченко.

Читали свої вірші Василь Ковтун і Мальва Кржанівська, лицар ордена Данила Галицького та відзнаки “Золотий Хрест” Головнокомандувача ЗСУ (Валерія Залужного).

Про останні дні Міхновського розповів Юрій Юзич, співавтор книги “Микола Міхновський. Спогади, свідчення, документи”.

Високого оцінив державотворчу діяльність Міхновського Дмитро Наталуха, народний депутат України, голова комітету з питань економічного розвитку у Верховній Раді України IX скликання – єдиний представник влади на урочистостях.

Багато зробив для пропаганди визвольного ідеалу в Академії патрульної поліції капітан Максим Лободзінський, козак Історичного клубу “Холодний Яр”. Ось і в цей день він організував делегацію академії із 35 осіб. Визначивши Міхновського, як орієнтир для майбутніх поколінь, Максим зачитав енергетичну Молитву українського націоналіста. 9 вересня 2018 р. на відкритті цього пам’ятника заступник голова “Національного корпусу” її декламував Микола Кравченко-“Крук”. Тоді її підтримали Тарас Силенко, Юрій Руф, Олег Куцин. На жаль, цих козаків уже немає з нами – Тарас помер, а інші наші друзі загинули в боротьбі за волю України. Тож традицію продовжив Максим Лободзінський.

Молодший сержант Державної прикордонної служби, а зараз капрал поліції Віктор Рябчун воював на Донбасі. Він прийшов вшанувати Миколу Міхновського, Роман Коваль подарував йому книгу “Самостійну Україну“. А козакові Історичного клубу “Холодний Яр”, командиру взводу Ігорю Гаврищишину, який щойно повернувся з передової, Роман Коваль урочисто вручив значок Історичного клубу “Холодний Яр”.

У цей пам’ятний день до лав Історичного клубу “Холодний Яр” були прийняті народна артистка України Світлана Мирвода і поетка, сержант ЗСУ Мальва Кражнівська.

Вшанування біля пам’ятника Міхновському завершили традиційним виконанням стрілецької пісні “Ой у лузі червона калина” Тарас Компаніченко, Світлана Мирвода і Василь Лютий.

Потім було покладено квіти на могили Миколи Міхновського, що за 50 м від пам’ятника, а також Левка Лук’яненка, Андрія Жованика та Олега Куцина. Тепле слово про Міхновського і наших друзів сказали Валентина Сизон, Юрко Сиротюк, Ігор Гаврищишин і Євген Букет, а Тарас Компаніченко, Світлана Мирвода і Василь Лютий на могилах героїв виконали визвольні пісні.

“Огонь запеклих не пече!”, – говорив Тарас Шевченко. Ніби про Міхновського сказано. Нехай ідеї Міхновського і Тараса Шевченка входять у серця нашого покоління.

Щиро дякуємо Миколі Сульжуку і Людмилі Іванець за пожертви на організацію урочистостей, Василеві Панченку за чудовий звук та інші оргзусилля, Миколі Гребіннику, який напередодні посадив біля пам’ятника Міхновському кущ калини, братам Кошовенкам (Русланові та Володимиру), які організували трансляцію і запис події, а також фотографам Ігореві Рубцову, Олександрові Вакуленку, Георгію Лук’янчуку, Юрію Слюсару та всім, хто вшанував у цей пам’ятний день Миколу Міхновського.

Слава полеглим за Україну! Слава Україні!